Хлопець із Баранівки під Семенівкою, чиє ім’я носить острів в Антарктиді: невідома історія Євгена Зикова

Третього лютого 1957 року, за три кілометри на захід від наукової станції «Мирний» на узбережжі Антарктиди, від крижаного бар’єра відколовся шмат льоду в кілька тисяч тонн і впав у океан. Поряд саме розвантажувався дизель-електрохід «Лєна» – судно радянської антарктичної експедиції. Удар хвилі обірвав кормові швартові. У крижану воду на дев’ять градусів нижче нуля провалилися дев’ятеро людей разом із бочками пального і металевими трубами. Сімох врятували. Двоє померли, не приходячи до тями: капітан-лейтенант Микола Буромський із Ленінграда – і двадцятип’ятирічний курсант-практикант із села Баранівка під Семенівкою Євген Кирилович Зиков.

Баранівка, Алтай, Ніжин

Євген Зиков народився 20 лютого 1932 року в селі Баранівка Семенівського району на Чернігівщині – у багатодітній родині, яка займалася сільським господарством. У тому ж селі дванадцятьма роками раніше, 10 жовтня 1920-го, народився його старший брат Іван. Між ними було ще кілька дітей.

Невдовзі після народження Євгена, у 1933-му, родина залишила Баранівку і поїхала на схід – спочатку на Алтай, потім до Іскітима в Новосибірській області. Так серед сибірських морозів пройшло дитинство хлопця, який згодом загине в льодах Антарктиди. У 1949-му, коли Євгенові виповнилося сімнадцять, родина повернулась в Україну – у Ніжин Чернігівської області. Тут він закінчив середню школу №7. До Баранівки вже не повернувся – і не повернеться ніколи.

Морська академія в Ленінграді

У 1952 році Зиков вступив до Ленінградського вищого інженерного морського училища імені адмірала Степана Макарова – найстарішого морського навчального закладу імперії, потім СРСР. Судноводійний факультет. Хлопець із Сибіру і Ніжина мріяв про далекі рейси. До п’ятого курсу йшло як належить: лекції з навігації, океанографії, гідрографії, практики на навчальних суднах у Балтиці.

У 1956-му його як студента-практиканта зарахували до складу 2-ї радянської антарктичної експедиції (РАЕ). Експедиція збиралася в Калінінграді. Майже всі члени були військові, моряки, наукові спеціалісти. Зикову було двадцять чотири роки, він закінчував п’ятий курс і йшов в експедицію як рядовий курсант-практикант, без ступенів і звань.

Далекий рейс «Лєни»

На початку грудня 1956 року дизель-електрохід «Лєна» вийшов з Калінінградського порту. Маршрут йшов на південь через Кільський канал, Північне море, Нідерланди – стоянка у Фліссінгені й Мідделбурзі тривала майже тиждень. Далі – Ла-Манш, Атлантика, Біскайська затока, береги Іспанії. Наприкінці грудня судно підійшло до узбережжя Західної Африки, минуло Канарські острови. Зайшли в Дакар – столицю Сенегалу.

Першого січня 1957 року «Лєна» перетнула екватор. Після стоянки у південноафриканському Кейптауні судно зайшло в Індійський океан повз Мис Доброї Надії. Минули район островів Принц Едвард – субантарктичну зону. Морська вода поступово охолоджувалася, на палубі з’являлась паморозь. Між першим січня і початком лютого «Лєна» подолала майже п’ятнадцять тисяч кілометрів – від тропіків до антарктичних льодів.

3 лютого 1957

«Лєна» підійшла до станції «Мирний» 1 лютого. Почалося розвантаження – припаси на цілий рік для зимівників: пальне, металоконструкції, харчі, обладнання. Кормою судно стояло проти крижаного бар’єра висотою в кілька метрів, носом – у морі. Вантажні роботи йшли третю добу. Зикову, як курсанту, доручали допомагати на палубі – тримати швартові, передавати вантаж, контролювати ватерлінію.

Близько обіду 3 лютого від бар’єра відколовся шмат льоду. Тисячі тонн криги впали поряд із судном і потягли за собою все, що було на палубі біля корми: бочки з пальним, дерев’яні балки, металеві труби. Дев’ятеро людей опинилися у воді. Прозвучала тривога. На «Лєні» спустили рятувальні шлюпки – за лічені хвилини сімох витягли. Двох знайшли пізніше: тіла Зикова і Буромського підняли вже без свідомості. Лікарі експедиції боролися за них кілька годин, але переохолодження було смертельним.

Поховали обох на скелястому березі острова Хаусел – найближчої твердої землі. Замість надгробка поставили природну скелю. На ній вирізали напис: «Склоните голову сюда приходящие. Они отдали жизнь в борьбе с суровой природой Антарктиды». Острів Хаусел відтоді на радянських мапах почали називати островом Буромського.

Першим у Ленінграді про загибель Євгена сповістили його старшого брата Івана Зикова – на той час уже капітана, викладача Військово-повітряної академії імені Можайського.

Острів на мапі

У 1958 році, через рік після трагедії, радянські полярники подали в Антарктичний географічний комітет назви для двох острівців на південь від «Мирного». Один назвали островом Буромського – за більшим вкладом капітан-лейтенанта в експедицію. Менший – островом Євгена Зикова. На сучасних мапах Антарктиди – «Zykov Island», координати 66°32′ південної широти, 93°0′ східної довготи. Один із небагатьох географічних об’єктів планети, названих на честь людини з Семенівського району.

У Ніжині, де Євген закінчив школу, у 1975 році одну з вулиць назвали його ім’ям. Газета «Під прапором Леніна» від 12 січня 1975 року опублікувала про це нарис журналіста Г. Васильківського. Документальний фільм «Русская Антарктида. XXI век» 2015 року зберіг кадри похорону на острові Хаусел – рідкісне свідчення про подію, очевидцями якої були тільки учасники експедиції.

Старший брат Іван Кирилович Зиков прожив усе подальше життя у Ленінграді – згодом Санкт-Петербурзі. Доктор технічних наук, професор, заслужений працівник вищої школи, почесний професор Військово-космічної академії імені Можайського. Помер 2 лютого 2015 року – рівно за день до 58-ї річниці загибелі молодшого брата. Двоє хлопців із Баранівки під Семенівкою: один прожив 95 років у Петербурзі, інший залишився у двадцяти п’яти на скелі біля «Мирного».

Баранівка сьогодні

Село Баранівка стоїть на півночі Семенівської громади – за 11 кілометрів від кордону з Російською Федерацією, у зоні постійних обстрілів з 2022 року. Хата, в якій народилися брати Зикови, не збереглася – родина залишила Баранівку в 1933-му, ще малим Євгеном. Але саме звідси, із цього села під Семенівкою, починається сюжет, який закінчується на скелястому острові біля південного полюса.

Джерела: Wikipedia UA – Зиков Євген Кирилович; Wikipedia UA – Зиков Іван Кирилович; Wikipedia UA – Острів Буромського; Бардин В. И. «Ещё одно путешествие на край Земли». – М.: Мысль, 1982. – 174 с.; Дубровин Л. И., Преображенская М. А. «О чем говорит карта Антарктики». – Ленинград: Гидрометеоиздат, 1987. – С. 160; Полозов В. В. «Через два океана». – Калинин: Кн. изд-во, 1960; Васильківський Г. «Вулиця імені Є. К. Зикова». – Ніжин: газета «Під прапором Леніна» від 12 січня 1975. – С. 3; Документальний фільм «Русская Антарктида. XXI век» (2015).

Світлини: з архівів Wikimedia Commons.

P.S. Якщо у вас зберігаються старі фото Баранівки чи родини Зикових, або якщо ви або ваші рідні знали Євгена в Ніжині – поділіться. Чекаємо на ваші листи через @mmedia_addnews_bot.