Щоб потрапити до Христини Нагорної, треба було стукати у вікно. Чужим вона не відчиняла, і влітку 2017-го журналіста провів до неї жадівський сільський голова Сергій Помозок – інакше двері старої хати в Жадовому Семенівської громади так би й не відчинилися.
Та хата була батьківська. У ній Христина Аврамівна народилася, у ній прожила чотири шлюби, колективізацію, голод і дві світові війни, у ній зустріла свій останній день народження. Із села вона за все життя виїжджала лічені рази.
Дата в її паспорті – перше липня 1900 року – була приблизною. Метричні книги Жадівської церкви згоріли під час Другої світової, і коли довелося міняти документ, день народження вписали з її власних спогадів. Спогад був такий, що іншої дати й не треба.
«Батько пішов гребти сіно. А матері приказав дома сидіть. Не послухала. Прийшла і собі у поле. […] А як погребли, то матір ухватило. За купку заховалась і дитятко родила. Нема пелюшок, то мене у фартух – і на село. А пупа не завʼязали. Прийшла баба, пупа завʼязала, але сказала, що згадили дєтьонка. Ростиме, а краски не буде, нещасливе буде».
Отже, косовиця. Отже, липень. Жінка, чий вік так і не перевірили геронтологи за паспортними стандартами, сама привʼязала свій початок до сінокосу.
Матері не стало, коли Христині було пʼять. Росла з батьком і мачухою, часто хворіла – то голова, то ноги, різали апендицит. «Того мене до школи і не віддавали», – пояснювала вона згодом. Так і лишилася неграмотною: розписатися не вміла до кінця життя. Рахувати вміла добре – і гроші, і все інше. Молитви запамʼятовувала на слух.
Себе називала коротко: колхозний Іван. Пʼять років біля коней, пʼять біля свиней, пʼять біля курей і двадцять біля корів – понад тридцять років у колгоспі, з яких найдовший відтинок припав на ферму.
Воєн вона рахувала три. Дві світові й одну свою, сільську. «Була війна за землю. Як колхози ставали, то люди виходили битись», – розповідала вона чернігівській журналістці 2015 року. Її саму вдарили залізною палицею по спині; вона у відповідь тягала супротивницю за волосся. Родина Нагорних записалася в колгосп серед перших, бо батько розсудив так: колгоспу не минути, а хто зайде першим, тому буде легше.
Тридцять третій вона пережила тому, що в родині сіяли просо в лісі. Решту згадувала без пауз. «Їли траву, листя запарювали, варили. Умирали люди на ходу. У одному дворі десять чоловік було, робочі всі, не старі. Так вісім з них померло. Було, тільки одного похоронять, так наступного дня яму відривають і до нього слідуючого кладуть. Так вісім чоловік в одну могилу закопали. Без гроба, в ряднах».
Заміж виходила чотири рази й жодного разу не міняла прізвища – так їй колись порадили старі жінки. Першим був Андрій Ткачов, який посватався, коли їй було девʼятнадцять, а потім пішов у солдати. Вона чекала шість років. Одружилися 1926-го, прожили разом два місяці, і він помер. Далі були Федір Мисник, Сергій Пузієвський із Климова, Федір Ковальов із Семенівки. Усіх чотирьох вона поховала. Доньки Галі не стало 2000 року.
Ще до того, як Христина Аврамівна зробилася довгожителькою, вона мала в окрузі іншу славу. За переказами односельців, до неї їхали з ляком, пристрітом і болячками, а ще вона розкладала карти. Сама казала, що молитви перейняла від рідної тітки, й перелічувала їх напамʼять: «од лісного звєра, од лихого чалавєка, од усякої неприятності і клєвєти, і од всякого ляку і од лихих глаз».
Сільський голова Помозок формулював обережно: «Як воно там насправді – не знаю, але люди кажуть, що Аврамівна раніше і ворожила, і заговорювала від переляку, від хвороб». Шептуха була звичною фігурою поліського села, і в Жадовому до цього ставилися як до буденного: односелець Іван Мантула казав журналістці лише, що просив її не приймати всіх підряд. Коли зір остаточно впав, Нагорна почала відмовляти охочим: «Моє времʼя пройшло. Шукайте собі молодшу». Частину молитов вона переказала жінці з Семенівки – і сама казала про це так: «Думаю, що не по крові передала».
Першого липня 2016 року Національний реєстр рекордів України зафіксував Христину Нагорну як найстарішу жінку країни – вік 116 років. У березні 2017-го, за повідомленням Укрінформу, її імʼя знову фігурувало в реєстрі рекордів – тоді їй рахували 116 років. Експертам реєстру вона назвала два рецепти: щодня працювати й ніколи не лаятися з дурнями.
Вік цей ніхто не перевіряв за процедурами, яких вимагає міжнародна геронтологія, – перевіряти не було за чим, церковні книги згоріли. Тож усе, що лишилося, – записи в реєстрах, паспорт, виписаний із памʼяті, і село, яке памʼятало її змалку.
А село за її життя змінилося більше, ніж вона сама. 1886 року Старий Жадов був центром волості: 4258 душ, дві церкви, школа, чотири лавки, два ярмарки на рік. За переписом 1926 року, коли Христина вийшла заміж уперше, тут стояло 1237 дворів і жило 6625 людей. За переписом 2001 року лишилося 2030. Сьогодні в Жадовому 1246 мешканців. Вона пережила не лише своїх чоловіків – вона пережила більшу частину власного села.
В останні роки вона не виходила з хати. «Нема вже й сусідок, з якими дружила – старі баби померли: і Мантулиха, і Маня, і Фекла. Залишилась лише Мотя, але вона не ходить, я не ходжу, от і сиджу вдома одна». Їсти варила сусідка, літрову банку з їжею щодня приносив сусід, соцпрацівники прибирали в хаті й садили на городі картоплю, цибулю, огірки та помідори. «Буду зі своєю бульбою», – раділа вона того останнього літа.
У будинок для літніх людей іти відмовлялася навідріз. Казала, що бачила таке в Чернігові й там навіть сподобалося, але тепер уже пізно: «Буду людей тільки мучить – не бачу нічого, не чую, ледве хожу».
Христина Нагорна померла в пʼятницю, 3 листопада 2017 року. «Щоб так тяжко вона нічим не хворіла, померла просто від старості», – переказала Укрінформу працівниця Семенівської райдержадміністрації. Наступного дня її поховали на жадівському кладовищі. Похорон організували разом сусіди, сільська рада й соціальна служба.
Жінка, яка не вміла розписатися, прожила в одній хаті сто сімнадцять років і забрала з собою останній живий переказ про те, як виглядало Жадове, коли в ньому було шість тисяч людей.
Джерела:
Нагорна Христина Аврамівна — https://uk.wikipedia.org/wiki/Нагорна_Христина_Аврамівна
Жадове — https://uk.wikipedia.org/wiki/Жадове
На Чернігівщині поховали 117-річну жінку, яка була найстарішою в Україні, Укрінформ, 06.11.2017 — https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2338608-na-cernigivsini-pohovali-117ricnu-zinku-aka-bula-najstarisou-v-ukraini.html
Забіян М. 115-річна Христина Нагорна наворожила смерть правнуку та подругам, Gorod.cn.ua / «ВісникЧ», 04.08.2015 — https://web.archive.org/web/20160817024708/http://www.gorod.cn.ua/news/lyudjam-o-lyudjah/65744-115-richna-hristina-nagorna-navorozhila-smert-pravnuku-ta-podrugam-koli-pomre-sama-vgadati-ne-mozhe.html
Сатпаєв М. Найстарша жителька України: Гадать не годна, а раніше на карти кидала, «Український інтерес», 18.07.2017 — https://uain.press/interview/najstarsha-zhytelka-ukrayiny-gadat-ne-godna-ranishe-na-karty-kydala-241839
Найстаріша жінка України, Національний реєстр рекордів — https://nationalrecords.world/naystarisha-zhinka-ukrayini-2016/
Світлини: з архівів «Українського інтересу», Національного реєстру рекордів, mynizhyn.com та Вікісховища
P.S. Якщо у вас є старі фото Жадового – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot
«Наша Семенівка» / «Місцеві медіа»