Семенівка – одне з небагатьох міст України, де можна точно назвати ім’я засновника. Семен Самойлович заклав козацьку слободу на берегах Ревни у 1680 році. Місто існує вже 346 років. Герб міста досі несе родовий знак Самойловичів – червоне коло з трьома чорними хрестами. Сам засновник прожив лише близько двадцяти п’яти років і помер за два роки до того, як його родину знищили.
Семен Іванович Самойлович – полковник Стародубського полку, син гетьмана, засновник міста Семенівки. Народився близько 1660 року в Красному Колядині (Прилуцький полк). Помер 7 червня 1685 року у Стародубі. Жодного прижиттєвого портрета Семена не збереглося – у XVII столітті їх робили лише гетьманам.
Син гетьмана
Батько Семена – Іван Самойлович – правив Лівобережною Україною з 1672 по 1687 рік. П’ятнадцять років. За козацькими мірками – ціла епоха. Син священика з Ходоркова, його критики називали «Поповичем». Мати Семена – Марія Іванівна Голуб, дочка заможного чернігівського старшини Івана Голуба-Багатого. Цей шлюб відкрив Самойловичу двері до впливових родин Чернігівщини.
У 1680 році Семен одружився з Марією Федорівною Сулимою. Вона була онукою козацького ватажка Івана Сулими – того самого, який у 1635 році зруйнував польську фортецю Кодак і заплатив за це головою. Тесть Семена, Федір Сулима, був переяславським полковником. Два козацькі роди з’єдналися – і в тому самому 1680 році Семен заснував на своїх землях слободу, яка отримала його ім’я.
Але слобода – це побічний наслідок. Головне – кар’єра. Іван Самойлович вибудовував щось на зразок козацької династії. Семена він зробив полковником найбільшого полку Гетьманщини – Стародубського. Другого сина, Григорія, посадив на Чернігівський полк. Третього, Якова, тримав у резерві. Дочку Параску видав за московського боярина Шереметєва. Анастасію – за князя Четвертинського. Кожен крок – це матримоніальна стратегія, не батьківська турбота.
Полковник у двадцять
Стародубський полк, який очолив Семен, – не рядове призначення. Це була найбільша за територією та економічним потенціалом адміністративна одиниця Гетьманщини: 14 762 квадратних кілометри, одинадцять сотень, чотири міста, понад тисячу сіл. Найпівнічніша частина козацької України – від Стародуба до кордону з Московією. Головний постачальник прядива, конопляної олії, меду, воску і хутра на зовнішній ринок.
Ще раніше, у 1679 році, батько призначив Семена наказним гетьманом – фактичним командувачем об’єднаного козацького корпусу: п’ять реєстрових полків, сердюки, компанійці, слобідські козаки і московські стрільці. Йому було дев’ятнадцять. Формально – для операцій на Правобережжі проти османських сил. Фактично – Семен організовував так зване «Велике виведення»: примусове переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя. Десятки тисяч людей знялися з місць. Не всі йшли добровільно.
Двадцятилітній наказний гетьман. Двадцятидворічний полковник найбільшого полку. Це не було визнанням заслуг. Це була система. Батько будував вертикаль, де кожна ланка – рідна кров.
Смерть і катастрофа
Семен помер 7 червня 1685 року – на Трійцю – у Стародубі, столиці свого полку. Захворів раптово. Батько підозрював отруєння і відправив слідчу комісію, але доказів не знайшли. Труну переправили Десною до Києва і поховали в Києво-Печерській лаврі. Йому було близько двадцяти п’яти. Залишилися дружина Марія та дві маленькі доньки – обидві, як на іронію, теж названі Маріями.
Стародубський полк перейшов до брата Якова. Династичний проєкт батька тривав. Але лише два роки.
Влітку 1687 року Іван Самойлович вирушив у Перший Кримський похід разом із московським воєводою Василем Голіциним. Похід провалився – козацьке військо не дійшло до Криму через випалений степ і відсутність води. Хтось мав відповісти. І Голіцин вибрав гетьмана.
Коломацький переворот стався в ніч на 23 липня 1687 року. Табір Самойловича біля річки Коломак оточили стрільці. Вранці гетьмана арештували разом із Яковом. Через кілька днів схопили Григорія на річці Сурі. Тоді ж обрали нового гетьмана – Івана Мазепу.
Звинувачення: таємні зносини з кримським ханом, саботаж походу, намір відірвати Малоросію від Москви. Більшість істориків вважають ці звинувачення сфабрикованими.
Григорія обезголовили у Севську 11 листопада 1687 року. Яків поїхав у заслання разом із батьком – через Орел, Нижній Новгород, Вятку і далі до Тобольська. Іван Самойлович помер у Тобольську 1690-го. Яків – там само, 1695-го.
Конфісковане майно Самойловичів вражало навіть московських чиновників: 4 916 червінців, 47 432 таляри, 2 286 левків, столове срібло, дороге озброєння, карети. Половину забрала московська скарбниця, половину – козацька.
Семенівка після Самойловичів
Є деталь, яка рятує цю історію від повного трагізму. Вдова Семена, Марія Сулима, не постраждала. Вже 17 жовтня 1687 року – менш ніж через три місяці після перевороту – новий гетьман Мазепа видав їй універсал, що підтвердив права на маєтки покійного чоловіка. Семенівка залишилася у власності нащадків Семена Самойловича.
І залишалася ще 174 роки – аж до скасування кріпацтва у 1861 році. Загалом 181 рік приватної власності. Заснував слободу – і слобода годувала його рід майже два століття.
Сьогодні Семенівка – місто за одинадцять кілометрів від російського кордону. З 2022 року – під постійними обстрілами. Герб міста, затверджений у середині 1990-х, містить на зеленому полі козака із самопалом та те саме червоне коло з трьома чорними хрестами – родовий знак Самойловичів.
Семен Самойлович прожив коротке життя у тіні батька і помер за два роки до катастрофи. Він не встиг ні зрадити, ні бути зрадженим. Він заснував місто, яке досі стоїть. Наш – хоча б тому, що без нього не було б Семенівки.
Джерела: Семен Самойлович – Вікіпедія, Іван Самойлович – Вікіпедія, Коломацький переворот – Вікіпедія, Стародубський полк – Вікіпедія, Герб Семенівки – Вікіпедія. Світлини: Wikimedia Commons (public domain, CC BY-SA 4.0, CC0).
P.S. Якщо у вашій родині зберігаються старі світлини Семенівки – вулиці, будинки, люди – надсилайте в наш Telegram-бот: https://t.me/mmedia_addnews_bot. Зазначте приблизну дату зйомки та що зображено. Особливо цікавлять фото козацької тематики, старі герби, зображення історичного центру міста. Публікуватимемо і зберігатимемо для історії краю.