У Семенівці зооволонтерка Любов Макаренко у батьківській садибі чоловіка зробила неофіційний притулок для собак і котів. Ця приваблива і тендітна жіночка – дуже сильна та впевнена в собі, готова прийти на допомогу і тваринам, і людям. Вона погодилась розповісти журналістці “Місцевих медіа” історію своєї волонтерської діяльності – про її початок, про труднощі та перепони сьогодні, в умовах воєнних дій та про допомогу небайдужих людей.
– Пані Любо, чи маєте якусь спеціальну освіту, пов’язану з тваринами, чи це просто те, що називають покликом серця?
- Мабуть так і є – поклик серця. Люблю тварин, скільки себе пам’ятаю. Зрештою, щоб допомагати собакам, котам чи іншим тваринам, не обов’язково бути зоологом. Треба просто бути порядною людиною, яка має звичайні людські почуття – чуйність, співпереживання, любов.
За професією я – вчитель музики. Родом з Новгород-Сіверського. Ще з дитинства любила доглядати за котиками і приносила їх додому. Не всіх, звичайно, але часто це було. Згодом навчалась в Чернігівському фаховому музичному коледжі та Ніжинському державному університеті імені Гоголя. Працюю вчителем музики в Семенівській музичній школі, навчаю грати дітей на скрипці.
Чоловік мій працює лікарем у місцевій лікарні. Буває, що і свариться зі мною через те, що додому веду всіх чотирилапих (усміхається). Але після того як трохи побурчить, все одно допомагає годувати чи прибирати за ними. Він у минулому мисливець, дбає про своїх власних собак. І заодно допомагає з іншими.
– А з чого все почалось?
- Спочатку я підгодовувала собак, які бігали в центрі міста. Живу в квартирі однієї з п’ятиповерхівок Семенівки. Шелла, це одна з тих моїх перших собачок, і зараз у мене. Вже дев’ять років.
– У вас притулок у квартирі?
- Та ні (сміється). Обійстя батьківської хати після смерті матері мого чоловіка і став притулком для всіх наших підопічних. Мої перші врятовані коти – Ласка та Тіма. Живуть у нас вже чотири роки. А це третій мій пухнастик. Його Рижиком звати (бавиться з одним із врятованих котиків). Маю також трьохлапого Лунтіка. Йому ампутували лапку, трагічний випадок. Якби я його не забрала, він би загинув. А зараз просто красень.
– І скільки ж у вас усього вихованців?
- 24 собаки, а ще 15 котів…
Собаки виглядають щасливими і задоволеними, всі мають їжу, стоять миски з кістками біля кожної будки. Не злими, але допитливими. У Трея та Каміли очі трохи сумні.
Під час нашої розмови, до хвіртки підбіг одноокий песик і пані Любов погодувала його. Спочатку він обережно на відстані намагався розгледіти нас, людей, а, можливо, принюхувався, бо схоже було, що бачить він погано. Але через кілька хвилин все зрозумів і заспокоївся.
– Ви день 24 лютого 2022 року добре пам’ятаєте?
- А як це можна забути? Звісно, пам’ятаю. Зранку, як і завжди, вигулювала собак у парку в центрі міста. Перший глухий вибух десь вдалині від нашого містечка пролунав о 5:30 ранку зі сторони Карповичей. Мої собаки перелякалися, а я разом із ними. Потім о шостій годині ранку почався масований обстріл кордону з артилерії. Ми всі дуже перелякалися і побігли додому. Собаки всі гуртом бігли. Зазвичай вони гуляють всі окремо, а потім сходяться. А тут одразу згуртувались і ми побігли додому всі разом. Потім весь день руки й ноги тремтіли.
Потім в обід, коли вдень гуляли в парку, спостерігали масове вторгнення ворожої російської орди. Танки колонами їхали по всіх центральних вулицях міста. Тоді вони пройшли і все. Семенівка була в окупації, по вулицях час від часу їздили машини з пальним або возили поранених та загиблих. Ми були відрізані від цивілізації, адже продукти харчування у магазини в переважно привозили з Чернігова. Тривожно дуже було.
Коли десь через місяць я побачила на вулиці першу нашу військову автівку, радості не було меж. Так легко стало на душі, наче війна скінчилась, але, то був тільки початок…
9 квітня цього року під час прильту по центу міста постраждав і двір оселі, де живуть наші собаки. Деякі загинули, деякі були поранені. Серед них і Каміла. Вона зазнала значних опіків, але, на щастя, вижила.
– Звідки опиняються собачки у вас, пані Любове?
- Кожна має свою історію. Під час війни мені віддала на тимчасове утримання свого старенького песика родина Прохоренків, коли переселялась подалі від прильотів. Вони запропонували трохи грошей, на утримання, казали, заберуть, як повернуться. Інші теж хочуть повіддавати тварин. Особливо ті, хто має намір виїздити. Але то все кошти. Це доволі значні суми, що потрібні на утримання кожної собаки чи кота. У мене ж притулок не офіційний, а приватний. За все разраховуюсь власними коштами. Коли звертаються до мене кажу: я візьму, але якщо хочете прилаштувати свою тварину безкоштовно, то це до мера звертайтесь, якщо до мене – повинна бути оплата на утримання вашої тварини. Я їх утримую за власні кошти. І цих коштів у вчителя, якщо чесно, дуже не багато.
– А є якась підтримка від держави, є якісь відповідні закони, що сприяють зооволонтерам?
- Можливо, але у нас це працює дуже слабо. У світі нараховується близько 600 млн безпритульних тварин. В Україні скільки, знаєте? Ніхто точно не знає. Хоча окремі українські міста і вводять обов’язкову ідентифікацію та реєстрацію тварин, цей механізм не введено на загальнодержавному рівні. Через це офіційні дані про реальну кількість безпритульних тварин практично відсутні. Водночас, за неофіційними підрахунками, в Україні нараховується близько півмільйона лише безпритульних собак. Приблизне число бездомних котів невідоме, однак домашніх котів в Україні близько 7,5 млн. Але це тільки приблизні дані. У нас з цим дуже важко. Якби не допомагали гуманітарні фонди та окремі добрі люди, було б зовсім зле.
– Скільки треба коштів щоб прогодувати тварин на тиждень?
- Продукти для тварин я закуповую офіційно в магазині “Шанс”, продавці мене добре знають і підтвердять інформацію про суми, які я витрачаю. Десь 2 тисячі гривень на тиждень йде на собак. Це – не голослівно. Чеки в мене також є. Ще й котам треба. А ще – препарати від гельминтів, бліх, ошийники, ветеринарні послуги. Є багато чого й іншого. Всі кошти, які йдуть на картку для тварин – тільки за призначенням.
– Тварини всі стерилізовані?
- Майже всі собачки стерилізовані. Ось недавно пройшли стерилізацію ще три мої собаки і одна безпритульна дівчинка, яку я забрала два місяці тому з парку. Вона бігала за всіма, її підгодовували, але ніхто не забрав. Довелось мені. Стерилізація по безкоштовній програмі відбулася в Шостці влітку 2023-го року. За допомогу в цьому дуже дякую шосткинському волонтеру Тетяні Піскурьовій, яка допомогла потрапити туди, а також лікарю Рустему Гургеновичу, який робив операції. Також я дуже вдячна водійці транспорту, на якому ми потрапили на стерилізацію – Олені Анатоліївні Южаніній. Дуже їй вдячні, тому що в Семенівці дуже важко знайти транспорт для поїздки з тваринами.
– Чи вдалося вам познайомитися з іншими волонтерськими організаціями, які допомагають вам?
- Нещодавно, десь у кінці березня, мій притулок отримав допомогу кормами, різними смаколиками для котів та собак від Дмитра Подтуркіна. Нашу зустріч і знайомство організувала Євгенія Голуб. Дякуючи їй, Дмитро довідався про наше існування. Також подарував різні переноски для відлову котів та собак. Це дуже важливо, бо при відлові тварини пручаються і наносять всілякі травми – від легких подряпин до важких укусів. Наляканих тварин голими руками не візьмеш, а тим паче нікуди не донесеш. Переноски і клітки – це дуже потрібні речі у нашій справі. Щиро дякую за допомогу. Хоча дивом не загинула у тому пеклі, що сталося днями, життя продовжується. І тварини щодня потребують допомоги.
– Розкажіть історію песиків, які з’явились у вас нещодавно?
- Собачку гончака з вулиці забрала. Лорд мав одні ребра, багато кліщів і неймовірно лагідний характер. Собака ще молодий, але пізнав вже багато страждань і випробувань вулицею. До мене стосовно нього часто зверталися. Говорили: «Забери, забери, бо шкода». І мені шкода, але я відповідала, що маю вже 20 собак і 15 котів, що важко одній прогодувати всіх. Допомога від людей, яким я дуже вдячна, разова. А вони щодня потребують їжі, два рази на день, а ще – лікування. Не всі розуміють, скільки це все вимагає сил та коштів. Але всі знають, що тварин у громаді рятую я. І в основному собак. Лорда зрештою я теж забрала.
– Чи маєте породистих песиків у притулку?
- Наприкінці липня 2023-го з’явився новенький собака – хлопчик, вік 3 роки. Дуже лагідний, ласкавий, зовсім не агресивний, товаришує з іншими песиками. Але доля його складна. Жив у родині, де неадекватний господар постійно його бив за невеликі провини. Після випадку, коли Трей покусав маленьку собачку, хазяїн вирішив його позбутися шляхом евтаназії. Простими словами – мав намір його приспати. Але ж закон про захист тварин не дозволяє цього робити і ніхто офіційно такого б не зробив, тим паче, що собака з гарним характером, з тваринами й людьми поводить себе адекватно. А тоді, у період шлюбного сезону, з ним відбулося те, що відбувається з усіма тваринами. Всі вони стають іншими. Це потрібно просто знати і вміти з цим поводитись у цей період. А він не знав, або не хотів знати, а тому вирішив песика просто вбити. Офіційним шляхом цього не зробиш, бо немає такої можливості, тому можете уявити, в який спосіб він хотів це зробити. Гоподар собаки – людина алкозалежна. Свою злість і агресію він переносив на собаку, бо більше не мав на кого. Песик цей – помісь старфоршидського тер’єра, але дуже добрий. Товаришує з дітками. Словом, забрала я його, хоча і немає вже куди. Може, хтось буде згоден подарувати тваринці щасливе життя, то дзвоніть – 096-415-94-35.
Віримо, що небайдужі люди допомагатимуть тваринкам.
Якщо хтось бажає допомогти матеріально, номер карти-
4149 4999 9303 7900.
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю інтернет-видання «Місцеві медіа» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
Ольга Гаврилець, “Місцеві медіа”