Народився в день штурму Зимового і все життя ліпив Леніних: чесна історія уродженця Семенівки Лева Кербеля
Сьомого листопада 1917 року в містечку Семенівка на півночі Чернігівщини в єврейській родині Юхима і Злати Кербелів народився хлопчик. Того самого дня в Петрограді більшовики штурмували Зимовий палац. Хлопчика назвали Левом. Через сорок років він стане автором найбільшого в Радянському Союзі пам’ятника Карлу Марксу — 160-тонної гранітної голови, яка й досі стоїть у центрі Москви навпроти Большого театру. Граніт для неї видобули в кар’єрі на Дніпропетровщині. Уродженець української Семенівки вирубав для Москви радянського Маркса з українського каменю. У цьому збігу — вся біографія Лева Кербеля.
Лев Юхимович Кербель, портрет опублікований у газеті «Правда», 1950 рік — того року скульптор отримав Сталінську премію першого ступеня. Wikimedia Commons, public domain
Лев Юхимович Кербель (1917–2003) — радянський скульптор-монументаліст, академік і віце-президент Академії мистецтв СРСР, лауреат Сталінської (1950) і Ленінської (1962) премій, Герой Соціалістичної Праці (1985). Автор понад півсотні пам’ятників, переважно Леніну, Марксу, радянським воєначальникам і космонавтам. Народився в Семенівці, прожив тут перші сім–вісім років життя, потім родина переїхала до Смоленська.
Як син семенівського прикажчика потрапив до Крупської
Батько Лева — Юхим Абрамович Кербель — до революції був прикажчиком у Семенівці, після 1917 вступив у РКП(б) і перейшов на радянську господарську роботу в системі Росснабсбиту. Мати Злата Йосипівна — домогосподарка. 1925 року родина виїхала до Смоленська. Восьмирічний Лев пішов до п’ятої смоленської школи імені Крупської — колишньої гімназії. Там він почав ліпити.
Далі сталося те, що неможливо було уявити без радянського механізму селекції «талантів із низів». Роботи підлітка побачив нарком освіти РРФСР Андрій Бубнов, потім — Надія Крупська, вдова Леніна. Крупська написала рекомендацію Ісааку Бродському, директору Всеросійської академії мистецтв у Ленінграді. Бродський переадресував підлітка Сергію Меркурову — головному офіційному скульптору сталінської епохи, автору гігантських статуй Леніна і Сталіна. Так хлопець із Семенівки в чотирнадцять років отримав найпотужніше професійне «хрещення» системи. Далі — підготовчі класи Академії в Ленінграді (1935), Московський художній інститут імені Сурікова (1937–1948), війна посередині.
Молоді скульптори Лев Кербель (ліворуч) і Володимир Цигаль біля власної скульптури радянського солдата, меморіал «Зеєловські висоти» на колишньому німецькому фронті, весна 1945 року. Wikimedia Commons
Північний флот і Зеєловські висоти
У 1941-му студент Кербель потрапив у оборону Москви. З 1942-го — добровольцем військовим художником Північного флоту. Чотири роки ходив на есмінцях «Розумний» і «Гримучий», на торпедних катерах, був з десантом під Петсамо. Ліпив з натури портрети матросів, офіцерів, адміралів. Це була його перша «школа великих замовлень»: щодня — нові обличчя, стислі терміни, пам’ятний канон. У травні 1945-го разом із Володимиром Цигалем оформлював перші радянські меморіали в Берліні й на Зеєловських висотах, де поховали понад тридцять тисяч радянських солдатів.
Як на схід повернувся — вступав у партію? Ні. Що цікаво: в КПРС він вступив лише 1963 року — вже після Сталінської премії 1950-го, вже після Ленінської 1962-го, вже будучи членкором Академії мистецтв. Талант випереджав квиток. Система отримувала Кербеля без формальностей — його майстерність і лояльність самі по собі були найнадійнішим партквитком.
Маркс з українського каменю
1961 рік. 29 жовтня на Свердловській (нині Театральній) площі в Москві урочисто відкрили пам’ятник Карлу Марксу. Хрущов особисто приймав монумент. Сто шістдесят тонн сірого граніту, монолітний блок, вирубаний у Кудашівському кар’єрі біля Дніпропетровська — тепер це місто Дніпро, Україна. Висота — п’ятнадцять метрів. Наступного року Кербель отримав Ленінську премію. Сучасники прозвали пам’ятник «холодильник з бородою» — пізніше цю фразу приписували Фаїні Раневській. Сьогодні це охоронна пам’ятка федерального значення Російської Федерації. Жодної ініціативи з демонтажу за 65 років. Навпроти Кремля, КДБ, Большого театру досі стоїть вирубаний з українського каменю Маркс роботи уродженця Семенівки.
Пам’ятник Карлу Марксу на Театральній площі в Москві, 1961. 160-тонний моноліт граніту з Кудашівського кар’єру (Дніпропетровщина). Робота, за яку Кербель отримав Ленінську премію. Юрий Д.К., Wikimedia Commons, CC BY 4.0
Ленін як серійне виробництво
За радянським каноном кожне велике місто мало мати свого Леніна. Кербель став одним із головних постачальників. Його Леніни встановлювали у Смоленську (1967), Москві (Октябрська площа, 1985), Кемерово, Сиктивкарі, Липецьку, Горках Ленінських, Гавані (1984, спільно з кубинцем Антоніо Кінтаною), Софії (Болгарія). І в Україні — теж. Полтава, центральна площа, 1960 рік. Горлівка, проспект Леніна. Бюсти двічі Героїв Соціалістичної Праці — за радянським каноном кожен такий «двічі Герой» отримував бронзовий бюст на батьківщині, і Кербель ліпив їх десятками. Серед його робіт — бюст Костянтина Черненка, генсека КПРС. Не найпривабливіша частина біографії, але вона була.
Що сталося з цими пам’ятниками потім? Полтавський Ленін упав одним із перших на хвилі Євромайдану — 21 лютого 2014-го. Софійський демонтували після падіння комуністичного режиму 1989–91. Шанхайський пам’ятник радянсько-китайській дружбі (одна з перших його значних робіт, 1958) знищили самі китайці під час розриву з СРСР — єдиний випадок, коли роботу Кербеля демонтували не за декомунізації, а в рамках міжусобиці між комуністами. Горлівський Ленін залишився на окупованій з 2014-го території.
«Nischel» — 40-тонна бронзова голова Маркса в німецькому Хемніці (у 1953–1990 роках — Карл-Маркс-Штадт), 1971. За розміром — друга портретна скульптура у світі. Сьогодні охоронна пам’ятка і неформальний символ міста. Wikimedia Commons, CC BY-SA
«Я любив радянську владу»
В пізньому інтерв’ю газеті «Аргументы и факты» Кербель сказав відверто: «Взагалі я любив радянську владу. Мене з дитинства так виховали, і, хоч ми жили дуже бідно, ми, як зараз пам’ятаю, були щасливі». В англомовних інтерв’ю він формулював м’якше: «мене завжди більше цікавило мистецтво, ніж політика». Класична самозахисна формула офіційного художника, який прожив життя в системі й не хоче визнавати, що тієї системи більше немає.
Після 1991 року він продовжив працювати ще дванадцять років. Замовлення нової російської держави приходили так само стабільно, як радянські. Остання велика робота — меморіал екіпажу атомного підводного човна «Курськ», відкритий 12 серпня 2002-го, через два роки після катастрофи, яка забрала сто вісімнадцять моряків. Естетика скорботи залишилася тією самою, що й тридцять років тому на меморіалах Північного флоту. Це був добрий пластичний майстер з дуже стабільною рукою.
Помер 14 серпня 2003 року в Москві. Похований на Новодівичому кладовищі — серед тих, кого радянська номенклатура визнавала «своїми».
Семенівський краєзнавчий музей, Чернігівська область — місто, де народився Кербель 7 листопада 1917 року. Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0
Що з ним робити сьогодні
Лев Кербель — уродженець Семенівки, про якого не можна говорити героїчно. Його Ленін упав у Полтаві, його Маркс стоїть у Москві, його вчителі ліпили Сталіна, його бюст Черненка стоїть десь на чужій Волгоградщині. Він був блискучим пластиком — реальним, не бутафорським. І одночасно — сумлінним виробником образу режиму, який вів голодомори, масові депортації, війни, терор. Одне не скасовує іншого.
Чесний погляд — визнати і те, і те. Визнати, що українське містечко народило талант, який потім не мав з цим містечком майже ніякого зв’язку. Визнати, що найбільший радянський Маркс — вирубаний з українського каменю — символ не сили, а замовчуваної експлуатації місцевого матеріалу й місцевих людей на імперську утопію. Визнати, що хлопчик, якому Крупська написала рекомендацію, прожив усе життя всередині системи, яка писала рекомендації й виписувала смертні вироки однаково впевнено.
Це наш земляк. Не героїчний — просто уродженець. Такий теж буває в історії громади. І без нього картина неповна.
Джерела
- Вікіпедія UA — Кербель Лев Юхимович
- Енциклопедія Сучасної України — Кербель Л. Ю.
- Wikipedia EN — Lev Kerbel
- Wikipedia EN — Пам’ятник Марксу в Москві
- Wikipedia EN — Пам’ятник Марксу в Хемніці (Nischel)
- Вікіпедія UA — Пам’ятник Леніну в Полтаві (Кербель, 1960)
- warheroes.ru — Герой Соцпраці Кербель Л.Ю., повна біографія
- Atlas Obscura — Karl Marx Monument, Chemnitz
- Мурманський Полярний музей — про північноморський період Кербеля
- Еврейский обозреватель — «От вождя до Скорбящей Матери»
Світлини: Wikimedia Commons (public domain / CC BY / CC BY-SA, автори зазначені під фото).
«Наша Семенівка» / «Місцеві медіа»
P. S. У вас є старі семенівські фото 1910-1920-х років — родина Кербелів, ремісники містечка, єврейські родини? Чи шкільні спогади про «видатного уродженця»? Надсилайте у наш Telegram-бот @mmedia_addnews_bot. Публікуватимемо.