КРАЄЗНАВЧА РУБРИКА. Кучер, тесля, мірошник і просто гарна людина Іван Тимощенко з Погорільців
Практично кожне покоління, і нинішнє – не виключення, у своєму житті стикається із серйозними викликами. Війни й соціально-економічні кризи, а колись ще й різні епідемії серйозно загрожували життю людей. Просто вижити, тим більше продовжити свій рід в “темні часи” було дуже непросто. Але попри усе, люди боролися з викликами долі, так як це робив у буремному ХХ столітті простий хлопець з містечка Погорільці (раніше Сосницького повіту) Іван Тимощенко.
На початку минулого століття, коли в наших краях ще не було автомобілів, і навіть велосипед вважався величезною розкішшю, місцеві жителі пересувалися на конях. Заможні люди мали породистих скакунів, гарні коляски, керувати якими довіряли вправним кучерам. Одним з таких в містечку Погорільці тодішнього Сосницького повіту був молодий хлопець Іван Тимощенко, який возив місцевого урядника Івана Золотницького. Останній дуже поважав свого кучера, про що свідчить розкішна світлина 1912 року (фото), яку він власноруч підписав на пам’ять Івану Тимощенку. Тоді ще ніхто не знав, що за декілька років розпочнеться Перша світова війна, а потім звичний устрій життя буде зруйновано під час більшовицького перевороту.
Подальша доля урядника Івана Золотницького нам не відома, а от життя його кучера стало своєрідним віддзеркаленням трагічного ХХ сторіччя. У 1920-ті роки, поки радянська влада ще дозволяла приватну власність на землю, Іван Тимощенко зі своєю родиною мав власний хутір, який знаходився неподалік від Погорільців. Сім’я Тимощенків мала п’ять дітей, які працювали на землі. Тільки під час зернозбиральної кампанії хуторяни наймали одну людину. Мали двох коней, корову та іншу живність. Все майно та землю Тимощенків забрали представники більшовицької влади під час розкуркулення на початку 1930-років. Потім на тих, хто розкуркулював працьовиту родину, впізнавали одяг, забраний у селян.
Деякий час Іван Тимощенко переховувався від переслідувань. Але й нова влада не могла обійтися без працьовитих людей, справжніх хазяїв. Як почали розбудовувати село Вільхівку, йому, як гарному теслі, запропонували взяти участь у будівництві. Тут він звів гарний дім і для своєї родини, мав першу лазню з мідним котлом. Сюди полюбляли приїздити люди, адже він міг гарно прийняти гостей, ще й на гармошці грав. В 1950 – 1960-ті роки Іван Парфенович Тимощенко також був мірошником млина-вітряка, який знаходився неподалік с. Жадове. Молов борошно за герц – плату зерном. Люди могли розраховуватися за роботу також харчами тощо. У зрілому віці чоловік мав багато книг, які любив читати, і взагалі був дуже мудрою людиною.
Родичі Івана Тимощенка нині мешкають в різних куточках України, зокрема, й у Погорільцях та Жадові. Оригінал чудової фотографії 1912 року, яку ви бачите, зберегла наша землячка Валентина Курочка, яка і розповіла історію свого працьовитого родича, яку їй колись повідала її покійна свекруха Анна Іванівна.
Едуард Асмаковський, історик-краєзнавець, спеціально для “Місцевих медіа”