ІСТОРІЇЇ
Чи є життя у…Марсі?
У Семенівський громаді є кілька сіл, мешканців яких можна порахувати на пальцях однієї руки. Це, так звані, села, що зникають. Зникають з різних причин. Причини ці відомі і прогнозовані. І, на жаль, процес цей зупинити майже неможливо. Війна лише пришвидшує його.
Серед лісів та полів загубилися два населені пункти – села Марс та Зелений Гай. Обидва розташовані за кілька кілометрів від села Іванівки. Місцевій сільській раді села й підпорядковувалися. Колись.
Свою досить дивакувату назву село Марс отримало ще в радянські часи. За місцевими переказами, в 1924-му, коли спостерігалося велике протистояння Марса. Це астрономічне явище, коли внаслідок орбітального руху Землі та планет сонячної системи навколо Сонця віддаленість між планетами досягає найменшої позначки. Чомусь саме в 1924-му ця подія набула значного розголосу. Чи вона стала причиною того, що село стало Марсом, достеменно не відомо. Але легенда така існує.
Колись у Марсі, ще за радянщини, мешкало під три сотні жителів. Коли існували колгоспи і у людей була робота, зарплата, працювали сільмаги і клуби. У 1995-му в селі залишилось вже 46 осіб, на початку «нульових» 30, а в 2019 – всього дві родини.
Зараз тут мешкає три родини. Місцеві тримають хто що: корову, порося, качок, бджіл. У кого на що вистачає сил та терпіння. Так і виживають нині.
Село Зелений Гай від Марса зовсім поряд. За пару кілометрів. Тут мешкає всього одна родина – подружжя Сеньків. Ще кілька років тому тут було 12 мешканців. У березні 1943-го Зелений Гай практично повністю було спалене фашистами, але відродилося. Зараз його знищує безжальний час. І зовсім скоро, ймовірно, на нього чекатиме доля сусідніх сіл – Ракутів і Східного, де вже геть нікого немає і де навіть від колишніх будинків залишилися тільки руїни, що заростають чагарниками.
,,Таке життя. Одні ми тут, – бідкається Василь Сенько. – Вже звикли. Живемо переважно з того, що виростили влітку на городі та назбирали в лісі. Маємо трохи живності – отару овець, двох вірних песиків та котів”.
Якщо виникає потреба в продуктах харчування, родина їде велосипедом чи трактором до Іванівки. Господиня обійстя пані Ольга сама пече хліб. Овочі та фрукти Сеньки вирощують влітку на власному городі, гриби-ягоди збирають улітку-восени. Щоб був запас. М’яса теж родині вистачає.
Зі своїми дорослими дітьми батьки спілкуються по інтернету – прикупили спеціальну антену, бо ж ніякого мобільного зв’язку в цій місцевості немає.
Подружжю Сеньків вже багато разів пропонували кудись виїхати, десь в іншому, людному, місці розпочати нове життя. Але…
«Ми тут звикли. Тут все знайоме, все таке рідне, – говорить пані Ольга. – Тут все наше життя і всі наші спогади. Куди ж ми без цього?».
Надія Ребенок, “Місцеві медіа”